Фармакологія та лікарська токсикологія

Гідроген сульфід як нейротоксикант: сучасні уявлення про механізми ушкодження та терапевтичні стратегії

2026-01-27T16:49:20+02:00

Отруєння гідроген сульфідом (H2S) залишається значною причиною професійної смертності та є другою за поширеністю причиною смерті, спричиненої токсичним газом. Існує недостатнє розуміння механізмів токсичності, що призводять до гострої смерті, спричиненої H2S. Дослідження стверджують про різні причини смерті внаслідок фатального впливу H2S на місці аварій, і це питання потребує вирішення. Розробка відповідних препаратів вимагає додаткових досліджень для розуміння механізмів виникнення симптомів, що загрожують життю, після гострого отруєння H2S. У цьому огляді наведено та обговорено неврологічні симптоми та ураження, що спостерігаються в різних моделях у тварин та в людини після гострого та хронічного впливу сублетальних або летальних рівнів H2S.

Мета дослідження – здійснити систематичний огляд даних наукової літератури щодо токсичного впливу H2S на організм людини та тварин за умов гострого й хронічного отруєння, проаналізувати сучасні рекомендації та терапевтичні підходи до лікування таких станів, а також визначити перспективи подальших досліджень.

За гострого отруєння H2S нервова, дихальна та серцево-судинна системи є основними органами-мішенями, що призводить до дихальної недостатності, судом, гіпотензії та серцевих порушень. У деяких пацієнтів, які вижили після гострого отруєння, розвиваються довгострокові наслідки, особливо з боку центральної нервової системи. Наразі лікування отруєння H2S є переважно підтримуючим, оскільки немає чітко визнаних препаратів із доведеною клінічною ефективністю. Нові потенційні препарати перебувають на стадії доклінічних досліджень, більшість з яких спрямовані на зв’язування H2S. Отже, необхідні додаткові дослідження щодо розробки нових препаратів для запобігання та лікування гострих і хронічних наслідків отруєння H2S.

Вплив антикоагулянтів непрямої дії на процеси метастазування

2026-01-27T16:49:19+02:00

В огляді розглянуто антиметастатичні ефекти антикоагулянтів непрямої дії, зокрема варфарину, аценокумаролу, фенпрокумону, наведено основні механізми цих ефектів. Окремо проаналізовано доклінічне вивчення нових похідних кумарину з антиметастатичною активністю. Багато уваги приділено клінічним дослідженням щодо протипухлинної й антиметастатичної активності вищеперерахованих антикоагулянтів.

Мета дослідження – аналіз та узагальнення даних літератури щодо антиметастатичної активності антикоагулянтів непрямої дії (групи кумарину).

На моделях метастазуючих пухлин у тварин препарати групи кумарину антикоагулянтів непрямої дії зменшують ріст і метастазування первинної пухлини та збільшують тривалість життя. Клінічні дослідження щодо застосування антикоагулянтів непрямої дії в онкохворих, зокрема й заметастазування, виявились недостатньо переконливими.

Щодо механізмів антиметастатичної активності антикоагулянтів непрямої дії групи кумаринів, то найсуттєвішими ми вважаємо гальмування ангіогенезу, модуляцію шляху PI3K/AKT/mTOR, інгібування карбоангідраз і пригнічення диференціації пухлино-асоційованих макрофагів (TAMs) у мікрооточенні пухлини.

Крім того, як протипухлинні та антиметастатичні засоби заслуговують на увагу похідні сульфаніламідів кумарину та похідні бензилсульфону кумарину, а також деякі природні кумарини. Одним із перспективних напрямів досліджень є конструювання гібридів, в яких кумарин використовується як каркас для інших біологічно активних речовин.

Дисрегуляція моноамінергічних систем як об’єкт цільової терапії посттравматичного стресового розладу. Частина 1: серотонінергічна дисфункція при посттравматичному стресовому розладі та перспективні засоби її фармакологічної корекції

2026-01-27T16:49:18+02:00

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) описується як комплекс соматичних, когнітивних, афективних і поведінкових наслідків психологічної травми, що призводить до соціальної, професійної та міжособистісної дисфункції. З точки зору сучасних знань, ПТСР є наслідком дисфункції взаємозалежних нейромедіаторних / нейромодуляторних систем, глибоке розуміння місця та ролі яких у патогенезі ПТСР створює основу для розробки нових стратегій лікування.

В огляді наведено результати інформаційно-аналітичного дослідження матеріалів інтернет-ресурсів (PubMed, MEDLINE, Web of Science, ClinicalTrials.gov, Drugbank) щодо серотонінергічної дисфункції при ПТСР і сучасних розробок у галузі її фармакологічної регуляції з позицій мішень-орієнтованої терапії.

Низькодозовий дигоксин та його комбінація з вальпроатом натрію: центральні, аналгетичний та антигіпоксичний ефекти

2026-01-27T16:49:17+02:00

Серцевий глікозид дигоксин у субкардіотонічній дозі є доведено ефективним ад’ювантом до класичних протиепілептичних засобів (ПЕЗ) у контролі судом, малочутливих до традиційної фармакотерапії. Проте нез’ясованим залишається питання супутніх фармакологічних властивостей низькодозового дигоксину, зокрема, його центральні ефекти, а також вплив на чутливість до болю та гіпоксії – як per se, так і в складі комбінації з класичним загальновживаним ПЕЗ вальпроатом натрію.

Мета дослідження – з’ясування центральних, аналгезивних та антигіпоксичних властивостей низькодозового дигоксину та його комбінації з вальпроатом натрію.

Дослідження проводили з використанням 162 білих мишей. Центральні властивості визначали в тестах «темно-світла камера», «стрижень, що обертається» та «горизонтальна перекладина». Аналгезивний потенціал оцінювали за допомогою тесту «гаряча пластина». Антигіпоксичні властивості досліджували в тестах нормобаричної гіпоксичної гіпоксії з гіперкапнією (гіпоксії замкненого простору) та гемічної гіпоксії. Вальпроат натрію вводили внутрішньошлунково в дозі 150 мг/кг (1/2 ED50) – за 30 хв до випробувань; дигоксин вводили у раніше визначеній ефективній антиконвульсантній дозі 0,8 мг/кг (1/10 LD50) підшкірно – за 15–20 хв до експериментів.

Встановлено, що ні дигоксин per se, ні його комбінація з вальпроатом не чинять негативної дії на м’язовий тонус і координацію рухів тварин у тестах «стрижень, що обертається» та «горизонтальна поперечина». Відсутність міорелаксантних властивостей препаратів за результатом двох тестів можна вважати маркером нейробезпеки дигоксину та його комбінації з вальпроатом, оскільки негативний вплив на тонус скелетних м’язів і координацію рухів вважається однією з провідних ознак нейротоксичності.

Визначено, що досліджувані препарати – як per se, так і в комбінації – також позбавлені виразного впливу на тривожність і поведінкові реакції мишей за умов тесту «темно-світла камера». У тесті «гаряча пластина» підтверджено наявність у дигоксину виразних аналгезивних властивостей і показано, що сумісне використання з вальпроатом не усуває знеболювальний потенціал серцевого глікозиду. Встановлено, що дигоксину та його комбінації з вальпроатом притаманні виразні антигіпоксичні властивості за умов нормобаричної гіпоксичної гіпоксії з гіперкапнією, але не гемічної гіпоксії. Комплекс отриманих результатів є експериментальним обґрунтуванням безпеки сумісного застосування низькодозового дигоксину з вальпроатом натрію в аспекті центральних впливів, що може бути корисним у лікуванні рефрактерної епілепсії.

Дослідження регенеративної та аналгезуючої дії нового безводного гелю «Гіперикум-Дерм» для лікування гнійних ран

2026-01-27T16:49:15+02:00

Гнійні рани є одними з найгостріших, складних та актуальних питань у клінічній практиці. У зв’язку з початком повномасштабних воєнних дій в Україні в 2022 році кількість гнійно-некротичних ран зросла в кілька разів, майже 40 % усіх ран є гнійно-некротичними. Гнійно-запальні рани протікають дуже гостро та часто призводять до генералізованих інфекцій, розвитку сепсису, а також смерті пацієнтів. Таким чином, розробка нових протизапальних та антиоксидантних препаратів у вигляді м’яких лікарських форм є актуальною сьогодні. Мета дослідження – вивчення регенеративної та аналгезуючої дії нового безводного гелю «Гіперикум-Дерм» для лікування ран I та II фази.

Ранозагоювальний ефект безводного гелю «Гіперикум-Дерм» вивчали на моделі повношарової трафаретної рани. Перша група була контрольною патологією (трафаретну рану тварин обробляли розчином перекису водню), друга група – поліетиленгліколевий гель 400/1500 (8 : 2) без активних фармацевтичних інгредієнтів, третя група – мазь «Левомеколь», четверта група – мазь «Вундехіл»,

п’ята група – безводний гель «Гіперикум-Дерм». Для вимірювання больового порога було обрано тест «гаряча пластина»: 1 група – контрольна група, тварини без застосування гелю; 2 група – тварини, яким наносили поліетиленгліколевий гель 400/1500 (8 : 2) основу; 3 група – тварини, яким застосовували препарат порівняння – 2 % гель лідокаїну гідрохлориду; 4 група – тварини, яким наносили гель «Гіперикум-Дерм». У тесті «гаряча пластина» зазначені гелі наносили на всі кінцівки мишей за 20 хв до подразнення. Швидкість загоєння ран при використанні безводного гелю «Гіперикум-Дерм» була на 55 і 51 % вищою на 5 та 8 дні відповідно порівняно з контрольною групою. Повне загоєння рани відбулося на 12 день у разі використання безводного гелю «Гіперикум-Дерм», а у випадку контрольної патології – на 21 день. Встановлено, що досліджуваний безводний гель «Гіперикум-Дерм» достовірно збільшує латентний період прояву болю на гарячій поверхні в 3 рази відносно контрольних значень. Таким чином, встановлено, що безводний гель «Гіперикум-Дерм» має ранозагоювальну та аналгезуючу дію.

Вплив целекоксибу та парацетамолу на маркери перебігу стрес-реакції за гострої теплової травми в щурів: тріада Сельє, білок теплового шоку, інтерлейкіни

2026-01-27T16:49:38+02:00

Гостра теплова травма (ГТТ) є критичним патологічним станом, що виникає внаслідок надмірного впливу високої температури довкілля на організм, супроводжується порушенням гомеостазу та розвитком системної стресової відповіді. Її основний прояв відомий як тріада Сельє: гіпертрофія надниркових залоз, атрофія тимуса та виразкові ураження слизової оболонки шлунка. Значну роль у патогенезі ГТТ відіграють молекулярні медіатори стресу та запалення, зокрема білки теплового шоку та цитокіни. Залишається актуальним пошук ефективних засобів фармакологічної корекції теплового ураження, скерованих на зменшення системного запалення та тяжкості стрес-реакції. Як показано раніше, такими засобами можуть бути інгібітори ЦОГ целекоксиб і парацетамол.

Мета дослідження – оцінити вплив парацетамолу та целекоксибу на системні (тріада Сельє) і молекулярні (HSP70, IL-1β, IL-4) маркери перебігу стрес-реакції на моделі ГТТ у щурів. Експерименти виконано на білих щурах-самцях, яких піддавали впливу температури + 55 °С протягом 30 хв. Вимірювали ректальну температуру перед початком і наприкінці теплової експозиції. Парацетамол у дозі 125 мг/кг або целекоксиб у дозі 8,4 мг/кг вводили внутрішньошлунково за 60 хв до початку експозиції. Показники стрес-реакції оцінювали за критеріями тріади Сельє (коефіцієнти маси надниркових залоз і тимуса, частота виразкоутворення) та рівнем HSP70, IL-1β і IL-4 у сироватці крові й гомогенатах печінки (методом ІФА). ГТТ у щурів супроводжувалася гіпертермією, значним підвищенням умісту білка теплового шоку й інтерлейкінів у сироватці крові та печінці, а також системними проявами: тенденційним зниженням маси надниркових залоз (що відрізняє модель теплового стресу), достовірним зменшенням маси тимуса та неінтенсивним виразкоутворенням у слизовій оболонці шлунка. Парацетамол і целекоксиб виявили виразну термопротекторну дію та стреспротекторні властивості: зберігали нормальні коефіцієнти маси надниркових залоз і тимуса, знижували частоту виразкоутворення, зменшували вміст HSP70, IL-1β та IL-4 у сироватці крові та печінці. Целекоксиб ефективніше знижував запальні та стресові маркери порівняно з парацетамолом, а також запобігав розвитку гіперемії слизової оболонки шлунка. Достовірні кореляційні зв’язки між ступенем гіпертермії та вмістом досліджуваних маркерів у сироватці крові та печінці, а також між їхніми сироватковими та печінковими рівнями відсутні, що підкреслює складний, багатофакторний патогенез гіпертермії за ГТТ. Єдиний статистично значущий прямий кореляційний зв’язок (r = 0,827, p < 0,05) виявлено між виразністю гіпертермії та вмістом IL-4 у печінці під впливом целекоксибу. Отримані результати експериментально обґрунтовують доцільність застосування насамперед целекоксибу як термопротекторного засобу за ГТТ.

Оцінка токсикологічних властивостей ліпосомальної форми оксиду азоту

2026-01-27T16:49:04+02:00

Численні патологічні процеси, такі як гіпертонія, атеросклероз, порушення кровотоку в центральній нервовій системі та нездатність до судинного ремоделювання, викликані недостатністю ендогенного синтезу / вивільнення оксиду азоту (NO). У таких випадках додаткове введення NO може бути дуже ефективною стратегією в лікуванні захворювань, які пов’язані з зазначеними патологічними процесами. Експериментальний фармацевтичний засіб «Ліпосомальна форма оксиду азоту, ліофілізат для приготування емульсії» (Lip (NO)) був розроблений для проведення доклінічних досліджень його специфічної активності та безпеки. Важливим етапом у комплексному доклінічному дослідженні нових потенційних лікарських засобів є вивчення їхніх токсикологічних параметрів.

Мета дослідження – експериментальне вивчення токсикологічних властивостей нового фармакологічного засобу – ліпосомальної форми NO для обґрунтування безпеки при застосуванні в клінічній практиці. Дослідження гострої токсичності проводили на білих нелінійних щурах обох статей масою тіла 160–180 г. Одноразове внутрішньоочеревинне (в/о) введення Lip (NO) білим щурам обох статей у максимально допустимому об’ємі (5,0 мл на 1 щура) та 90 мг/кг (за фосфатидилхоліном) не викликає загибелі тварин, клінічних ознак токсичності, зменшення маси тіла, патологічних змін внутрішніх органів і головного мозку, ознак порушень гемоциркуляції та запалення на кінець періоду спостереження (14 доба) порівняно з групою контролю. За умов повторних в/о введень щурам обох статей протягом 14 днів Lip (NO) у терапевтичній дозі та дозі, що перевищує терапевтичну в 5 разів, не було відмічено загибелі та значимих відхилень у загальному стані, контролі ваги щурів усіх експериментальних груп. Не виявлено негативного впливу на гематологічні показники периферичної крові, порушень основних ланок метаболізму, а також змін структурно-функціональних властивостей печінки і нирок за межі фізіологічної норми. Але за введення тест-зразка Lip (NO) в обох дозах відзначали зростання вмісту креатиніну в середньому на 26 % (самиці) та 40 % (самці) відповідно порівняно з контролем і ліпопротеїнів низької щільності в середньому на 35,5 % – за введення в дозі, яка перевищує терапевтичну в 5 разів. За цих умов не виявлено макро- і мікроскопічних змін основних інтегральних показників, гемодинамічних порушень, запальної реакції та дистрофічних ушкоджень внутрішніх органів і тканин.

Таким чином, отримані результати дослідження свідчать про доцільність і перспективність проведення подальшого вивчення фармакологічних властивостей і терапевтичної ефективності нового засобу «Ліпосомальна форма оксиду азоту, ліофілізат для приготування емульсії».

Аналіз лікарських рослинних зборів, що зареєстровані на фармацевтичному ринку України

2026-01-27T16:52:14+02:00

У статті здійснено комплексний огляд і систематизацію даних щодо асортименту, компонентного складу та особливостей лікарських рослинних зборів, які зареєстровані на фармацевтичному ринку України, з урахуванням поширеності окремих рослинних інгредієнтів і фармакологічних груп, до яких вони належать.

Мета дослідження – проведення аналізу лікарських рослинних зборів, які зареєстровані на фармацевтичному ринку України. Проведений аналіз показав, що всі збори, які є на ринку, виробляються вітчизняними підприємствами. Найбільшу частку займає компанія «Ліктрави» (м. Житомир), яка забезпечує 57,14 % усіх зареєстрованих препаратів. У 28 досліджених лікарських рослинних зборах ідентифіковано 58 різних рослинних компонентів. Дослідження частоти використання сировини засвідчило, що провідну позицію займає м’ята перцева (Mentha piperita L.), яка включена до 15 зборів, що становить понад 50 % від загальної кількості препаратів. Другу позицію посідають квітки ромашки лікарської (Matricaria chamomilla L.), які виявлені в 11 ЛРЗ, тоді як кореневище солодки голої (Glycyrrhiza glabra L.) є в 10 зборах. Проведений аналіз демонструє, що найрозповсюдженішими є ЛРЗ зі спазмолітичною, протизапальною та седативною дією.

Фармацевтична опіка за больового синдрому: оцінка обізнаності фармацевтів щодо застосування нестероїдних протизапальних препаратів і профілактики їхніх ускладнень

2026-01-27T16:49:29+02:00

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) залишаються однією з найпоширеніших груп лікарських засобів для симптоматичного лікування больового синдрому. Широке застосування НПЗП, зокрема в умовах самолікування, потребує особливої уваги до аспектів безпечного та раціонального використання цих препаратів у рамках фармацевтичної опіки. Мета дослідження – оцінити рівень обізнаності фармацевтичних працівників щодо застосування НПЗП для симптоматичного лікування больового синдрому, профілактики побічних ефектів і формування підходів до безпечного та раціонального самолікування в межах фармацевтичної опіки. Проведено анкетне опитування. Анкета включала запитання щодо практики рекомендацій НПЗП, вибору лікарських форм, профілактики побічних ефектів і факторів ризику їхнього розвитку. Аналіз відповідей проведено методом описової статистики. Більшість фармацевтів активно залучені до процесу фармацевтичної опіки пацієнтів із больовим синдромом. У виборі НПЗП респонденти орієнтуються на ефективність, безпеку, доступність і фармакотерапевтичні властивості. Основними ризиками застосування НПЗП вказано розвиток гастропатій, нефропатій і кардіоваскулярних ускладнень. Для профілактики побічних ефектів фармацевти зазначили необхідність мінімізації дози та тривалості застосування, використання гастропротекторів, пробіотиків і врахування коморбідної патології. Отримані результати підкреслюють важливість удосконалення професійних знань фармацевтів щодо безпечного застосування НПЗП, профілактики ускладнень та інформування пацієнтів про ризики самолікування. Рекомендовано впроваджувати періодичні освітні заходи для фармацевтів із акцентом на клінічну обачність, персоналізований підхід до рекомендацій НПЗП і підвищення відповідальності за профілактику побічних ефектів у пацієнтів.