Фармакологія та лікарська токсикологія

Сигнальні, медіаторні та ефекторні механізми протизапальної дії лікарських препаратів і біологічно активних речовин різної природи

Л. С. Бобкова — 2025-06-26

В огляді узагальнено та проаналізовано сучасні дані про особливості механізмів протизапальної дії препаратів і біологічно активних речовин (БАР) різної природи. Розглянуто окремі ланки сигнальних, медіаторних та ефекторних механізмів дії, що повязані зі специфікою формування прозапальної відповіді. Проведено аналіз особливостей традиційних сигнальних шляхів запалення: NF-κB (Nuclear factor kappa B, ядерний фактор каппа B) та MAPK (Mitogen-Activated Protein Kinase). Розглянуто роль медіаторів запалення – речовин, що ініціюють і регулюють запальні реакції. Наведено
приклади залучення цих механізмів до реалізації протизапальної дії ліків і БАР різної природи. Обґрунтовано напрями пошуку та розробки нових високоефективних і значно безпечніших молекул, які мають бути націлені на лікування складних, багатофакторних запальних захворювань. Поєднання кількох молекул (ліків) із взаємодоповнюючими механізмами протизапальної дії відкриватимуть нові перспективи в стратегіях клінічного управління запаленням і болем.

Фармакометричні дослідження нового потенційного антигіпоксанта на основі глюконатогерманатного комплексу цинку

В. Д. Лук’янчук — 2025-06-26

Фармакологічні дослідження на доклінічному етапі вивчення потенційних лікарських засобів є одними з ключових завдань, що надалі визначають ефективність і безпеку фармакотерапії. Наразі
можна стверджувати, що в області експериментальної фармакотерапії найоптимальнішим з науково-методичної точки зору є математичне моделювання, яке дозволяє в максимальному об’ємі виключити різноманітні похибки при виконанні саме такого роду досліджень. Раніше нами було встановлено, що вперше синтезована координаційна сполука германію (IV) та цинку на основі глюконової кислоти (БІОГЕРМ-Zn) є сполукою-лідером за протигіпоксичною активністю в умовах гіпоксії замкнутого простору (ГЗП) та відрізняється безпечністю для тварин.
Мета дослідження – провести фармакометричне визначення фармакотерапевтичного ефекту сполуки-лідера шляхом побудови математичної моделі та на її основі виконати розрахунок оптимального режиму дозування БІОГЕРМ-Zn в умовах ГЗП.
Досліди виконані на 104 мишах-самцях масою 19–22 г. Експериментальною моделлю був патологічний процес, що розвивається в тварин в умовах ГЗП.
За розробки режиму дозування сполуку-лідер БІОГЕРМ-Zn вводили тваринам у вигляді 0,11–0,66 % водного розчину в інтервалі доз від 11 мг/кг до 66 мг/кг внутрішньоочеревинно одноразово за 40 хв до початку моделювання ГЗП.
Критерієм ефективності сполуки, що вивчається, була тривалість життя мишей у гермооб’ємі.
Оптимізацію режиму дозування БІОГЕРМ-Zn проводили модельним методом, що дозволяє встановити ефективність сполуки й її оптимальну дозу, яку обчислювали шляхом пошуку максимуму
функції відповідної математичної моделі в аналізованому інтервалі доз сполуки, що вивчається, в умовах даного експерименту. Здійснено аналіз кривих «доза – ефект», а також усереднених крите
ріїв ефективності та безпечності.
Залежність між ефектом і дозою описали експонентною та поліноміальними математичними моделями. Розраховані максимуми цих моделей визначають діапазон значень оптимальної дози. Порівняльний аналіз отриманих результатів показав, що максимум поліному 2-го ступеня
узгоджується з максимумом біс(експоненційної) моделі. За результатами розрахунків на основі класичної біс(експоненційної) моделі встановлено, що тривалість життя тварин у гермооб’ємі складає 41 хв за оптимальної дози комплексу БІОГЕРМ-Zn 40 мг/кг.
На основі аналізу графіка «доза – ефект» у логарифмічних координатах встановлено дозу (Д50), яка складає 50 мг/кг та узгоджується з результатом (Д50) за поліномом 5-го ступеня (51 мг кг).

Невідомі властивості відомих ліків: вплив монтелукасту на процеси перекисного окиснення ліпідів і структурно-динамічні особливості мембран еритроцитів за ад’ювантного артриту

Н. М. Серединська — 2025-06-26

Пошук нових фармакологічних властивостей у відомих ліків є однією з найактуальніших задач фармакології. Монтелукаст як селективний блокатор лейкотрієнових рецепторів перешкоджає взаємодії прозапальних цислейкотрієнів (LTC4, LTD4, LTE4 ) з цими рецепторами, завдяки чому забезпечується його ефективність за бронхіальної астми та алергічного риніту. Здатність монте
лукасту знижувати секрецію IL-6, IL-8, металопротеїназ ММР-3 і ММР-13 у фібробластоподібних синовіоцитах, індуковану IL-1β, передбачає можливість його застосування за ревматоїдного
артриту. Тому дослідження ефективності монтелукасту за тривалого застосування на тлі ревматичних хвороб дозволить встановити невідомі властивості відомого препарату та вивчити один з
можливих механізмів реалізації протизапальної дії препарату на тлі експериментального ревматоїдного артриту. Це може сприяти визначенню мішеней для його дії та окреслити шляхи пошуку нових засобів, здатних впливати на різні ланки патогенезу запальних процесів, що й обґрунтовує актуальність дослідження.
Мета дослідження – вивчити вплив монтелукасту на процеси перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) і структурно-динамічні особливості мембран еритроцитів за експериментального ревмато
їдного артриту.
Дослідження проводили на чотирьох групах статевозрілих нелінійних білих щурів обох статей:
1 – інтактні; 2 – щури без патології, які отримували монтелукаст; 3 – щури з ад’ювантним артритом (АА) без лікування; 4 – щури з АА, які отримували лікування монтелукастом. АА моделювали підшкірним введенням повного ад’юванту Фрейнда. Монтелукаст вводили внутрішньошлунково в дозі 1,5 мг/кг щоденно протягом 14, 28 та 59 днів. Процеси ПОЛ оцінювали за вмістом ТБК-активних продуктів, активністю каталази та рівнем відновленого глутатіону. Структурно-динамічні особливості мембран еритроцитів визначали методом флуоресцентного зондування піреном.
Отримані результати свідчать про помірну прооксидантну дію монтелукасту за тривалого застосування в тварин без патології. На тлі АА монтелукаст проявив антиоксидантну дію, знижуючи інтенсивність ПОЛ та активізуючи систему антиоксидантного захисту. Монтелукаст знижував мікров’язкість гідрофобних ланок фосфоліпідного бішару мембран еритроцитів, але не викликав
суттєвих структурних змін в мембранах еритроцитів у зонах локалізації зонду пірен за АА.
Встановлена властивість монтелукасту впливати на процеси ПОЛ обумовлює можливість його використання в клінічній практиці за підтвердження його ефективності в пацієнтів на тлі загальних
запальних процесів. Вірогідно, механізм протизапальної дії монтелукасту на тлі, зокрема, АА, частково опоседковується шляхом коригування процесів ПОЛ. Результати дослідження щодо
антиоксидантної дії монтелукасту як антилейкотрієнового препарату на тлі АА дозволяють передбачити перспективність пошуку нових засобів терапії автоімунних запальних процесів, механізм дії яких опосередкований впливом на цислейкотрієнові рецептори.

Хімічний склад і вплив екстракту культури тканин унгернії Віктора на поведінкові реакції, координацію рухів і больову чутливість мишей

С. І. Степанова — 2025-06-26

Нашу увагу привернула середньоазійська ендемічна рослина родини амарилісових (Amaryllidaceae) унгернія Віктора (Ungernia victoris Vved. ex Artjush.) – джерело алкалоїду галантаміну, що застосовується як антихолінестеразний засіб у лікуванні багатьох захворювань. Сировинна база цієї рослини недостатня, тому одним з альтернативних методів отримання її біологічно активної речовини є культура тканин.
Мета дослідження – визначити хімічний склад і з’ясувати вплив екстракту культури тканин унгернії Віктора (U. victoris) на функціональний стан центральної нервової системи, м’язовий
тонус і больову чутливість в експерименті на мишах.
Вихідним матеріалом був високопродуктивний штам UV-15 культури тканин U. victoris, отриманий в Інституті молекулярної біології і генетики Національної академії наук України. З висушеної клітинної біомаси з використанням як екстрагенту 70 % розчину етанолу отримали густий екстракт унгернії Віктора (ГЕУВ), в якому визначали йодометрично вміст водорозчинних моно- та полісахаридів, поліфенолів спектрофотометричним методом з реактивом Фоліна-Чокалтеу, а також проводили хромато-мас-спектрометричний скринінг на вміст речовин, які описані як алкалоїди гемантамінового та галантамінового типів. Фармакологічні дослідження проводили на дорослих білих безпородних мишах самцях. ГЕУВ уводили за 30–40 хв до тестування в дозі 5 г/кг внутрішньошлунково, попередньо розчи
нивши у воді (0,1 мл/10 г). Контрольні тварини отримували еквівалентну кількість води. Вивчали вплив ГЕУВ на поведінку мишей у тесті «Відкрите поле», координацію рухів у ротарод-тесті,
рівень тривожності в тесті «Світло-темна камера», формування та відтворення пам’ятного сліду в тесті умовного рефлексу пасивного уникнення, больову чутливість у тесті «Гаряча
пластина».
Встановлено, що в ГЕУВ містяться моно- та полісахариди, поліфеноли. За даними хроматографічного скринінгу показано наявність сполук, які здатні до протонування, що за ESI-мас-спектрами не суперечать галантаміну та/або його ізомерам.
У тесті «Відкрите поле» ГЕУВ підвищував орієнтовно-дослідницьку активність тварин, проте суттєво не впливав на локомоторну активність та емоційні реакції, не мав виразних стимулювальних
або пригінчувальних властивостей. ГЕУВ поліпшував координацію рухів у ротарод-тесті, а також чинив м’яку анксіолітичну дію в тесті «Світло-темна камера». Вплив ГЕУВ на пам’ять і больову чутливість інтактних тварин не виявлено.
Отже, густий екстракт, який отриманий із сухої клітинної біомаси культури тканин U. victoris (штам UV-15), можна вважати перспективним для подальшого дослідження нейротропним засобом.

Вплив монтелукасту на антиконвульсивний потенціал класичних протиепілептичних засобів: експериментальне дослідження

В. В. Цивунін — 2025-06-26

Не зважаючи на активну розробку та впровадження нових засобів фармакокорекції, рефрактерна епілепсія залишається актуальною медико-соціальною проблемою в усьому світі. Одним із перспективних шляхів лікування рефрактерної епілепсії є застосування на додачу до класичних протиепілептичних засобів (ПЕЗ) першого ряду препаратів із інших фармакологічних груп – так званих «непротиепілептичних» засобів. Одним із таких потенційних непротиепілептичних ад’ювантів можна вважати монтелукаст – протиалергічний засіб із групи блокаторів лейкотрієнових рецепторів, для якого per se раніше були встановлені антиконвульсивні властивості. Водночас відкритим залишається питання здатності монтелукасту модулювати антиконвульсивний потенціал класичних ПЕЗ, забезпечуючи їхню ефективність у випадках рефрактерної епілепсії.
Мета дослідження – з’ясування впливу монтелукасту на антиконвульсивний потенціал класичних загальновживаних ПЕЗ: вальпроату натрію та карбамазепіну.
Дослідження виконували на базовій моделі гострих первинногенералізованих пентилентетразолових судом у мишей. Класичні ПЕЗ вводили тваринам внутрішньошлунково в ED50 та ½ ED50 за 30 хв до
конвульсивного агента: вальпроат натрію – у дозах 300 та 150 мг/кг, карбамазепін – у дозах 100 та 50 мг/кг відповідно; монтелукаст вводили у раніше визначеній ефективній антиконвульсантній дозі 4 мг/кг.
Миші групи контролю (неліковані судоми) отримували дистильовану воду за аналогічного режиму введення та об’єму (0,1 мл/10 г ваги). Пентилентетразол вводили в дозі 80 мг/кг підшкірно. У тварин оцінювали: латентний період першого нападу, кількість судом та їхній характер, тяжкість конвульсій, загальну тривалість судомного періоду, час життя тварин до загибелі та загальний показник летальності.
Встановлено, що комбінація монтелукасту з вальпроатом натрію в ½ ED50 забезпечувала виразний захисний вплив на моделі пентилентетразолових судом, що встановлено за статистично значущим щодо контролю подовженням латентного періоду перших нападів, а також зменшенням кількості пароксизмів на 1 мишу та тривалості судомного періоду, тенденцією до зниження тяжкості конвульсій. Важливо також, що сумісне застосування монтелукасту з вальпроатом сприяло виразнішому зменшенню летальності. Монтелукаст також сприятливо модулював ефект карбамазепіну в ½ ED50: така комбінація не лише спричиняла статистично значуще відносно контролю зменшення летальності тварин, але й вірогідно зменшувала тривалість судомного періоду порівняно з карбамазепіном per se. Крім того, на тлі комбінації монтелукасту з карбамазепіном спостерігали статистично
значуще відносно контролю подовження латентного періоду перших судом, а також виразне зменшення кількості клоніко-тонічних пароксизмів на 1 мишу.
Таким чином, на моделі гострих пентилентетразолових судом встановлено, що монтелукаст здатний посилювати протисудомний потенціал вальпроату натрію та карбамазепіну в субефектив
них дозах. Отримані результати дають підставу продовжувати дослідження монтелукасту як ефективного ад’юванту до протисудомних засобів у лікуванні епілепсії.

Обізнаність фармацевтів-інтернів щодо побічних ефектів нових цукрознижувальних препаратів (частина 2)

Л. В. Деримедвідь — 2025-06-26

Цукровий діабет (ЦД) ІІ типу є одним із найпоширеніших ендокринних захворювань, тож питання обізнаності фармацевтів щодо побічних реакцій цукрознижувальних засобів, раціональних і нераціональних комбінацій є складовою частиною ефективної фармацевтичної опіки.
Мета дослідження – оцінити обізнаність інтернів-фармацевтів щодо побічних реакцій нових цукрознижувальних препаратів.
Було розроблено анкету та проведено анонімне добровільне дистанційне анкетування 74 фармацевтів-інтернів зі спеціальності «226 Фармація, промислова фармація».
У результаті опрацювання анкет фармацевтів-інтернів щодо побічних реакцій нових цукрознижувальних препаратів виявлено недостатність знань із питань складу комбінованих цукрознижувальних засобів і задовільність знань щодо побічних ефектів даної групи препаратів. Виявлено необхідність у
наданні спеціальної інформації щодо особливостей дієтотерапії за різних варіантів перебігу ЦД, а також з проблеми первинної та вторинної резистентності до похідних сульфонілсечовини, нових комбінованих препаратів на основі базального інсуліну та аналогів глюкагоноподібного пептиду-1, а також раціональних і нераціональних комбінацій цукрознижувальних засобів.
78 % опитаних оцінили свої знання з питань фармакобезпеки цукрознижувальних препаратів як такі, що потребують удосконалення.
Отримані результати проведеного анкетування свідчать про необхідність при викладанні освітнього
компонента «Клінічна фармакологія» робити акцент на питаннях фармакобезпеки ліків, зокрема й цукрознижувальних засобів.
Результати дослідження можуть бути застосовані для оптимізації викладання дисциплін «Клінічна фармація та фармацевтична опіка», «Клінічна фармакологія», «Побічна дія ліків» і підготовки в інтернатурі за спеціальністю «Фармація».

До 100-річчя від дня народження відомого токсиколога, доктора медичних наук, професора Броніслави Самуїлівни Бравер-Чернобульської (01.07.1925–20.05.2015)

2025-06-27

Публікація присвячена 100-річчю від дня народження видатної вченої, токсиколога, доктора медичних наук, професора Броніслави Самуїлівни Бравер-Чернобульської (1925–2015).

До ювілею доктора медичних наук, професора Катерини Андріївни Посохової

2025-06-27

28 квітня відзначає 75-річний ювілей Катерина Андріївна Посохова (народилась 28 квітня 1950 року в м. Одесі) – українська вчена в галузі фармакології та медицини, доктор медичних наук, професор, директор Навчально-наукового інституту фармакології, гігієни та медичної біохімії імені М. П. Скакуна, професор кафедри фармакології з клінічною фармакологією Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України.

Вітаємо професора Катерину Андріївну Посохову з прекрасною датою!