Фармакологія та лікарська токсикологія

Протизапальні властивості рослинних субстанцій та механізми реалізації

О. Я. Міщенко — Thu, 18 Jun 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – аналіз наукових джерел інформації щодо протизапальних властивостей біологічно активних речовин (БАР) рослинного походження та фітозасобів, механізмів їхньої дії. Огляд базується на структурованому пошуку літератури, розробленому для виявлення публікацій щодо протизапальних властивостей рослинних субстанцій та механізмів їхньої дії. Здійснено пошук у відповідних базах даних, включаючи PubMed/MEDLINE, Scopus, Web of Science та Google Scholar, зосереджуючись переважно на періоді між 2000 та 2025 роками. Речовини рослинного походження, що виявляють протизапальну активність, належать до найрізноманітніших хімічних класів: це алкалоїди та терпени, фенольні сполуки, такі як дубильні речовини, лігнани, кумарини, сапоніни та, особливо, флавоноїди. Існує декілька механізмів, що пояснюють in vivo протизапальну активність БАР лікарських рослин. Ці механізми включають антиоксидантну та антирадикальну активність, регуляцію активності пов’язаних із запаленням клітин – опасистих, макрофагів, лімфоцитів і нейтрофілів (наприклад, деякі пригнічують вивільнення гістаміну з опасистих клітин, а інші пригнічують проліферацію Т-клітин), модуляцію активності ферментів, що метаболізують арахідонову кислоту (АК), таких як ФЛА2, циклооксигеназа, ліпоксигеназа, і ферменту, що продукує NO – синтазу оксиду азоту (NOS). Інгібування цих ферментів протизапальними препаратами лікарських рослин знижує вироблення АК, простагландинів, лейкотрієнів і NO, які є ключовими медіаторами запалення. Таким чином, інгібування цих ферментів є одним із важливих клітинних протизапальних механізмів. Останніми роками багато доказів підтверджують ідею, що певні БАР є модуляторами експресії генів, вони здатні інгібувати експресію прозапальних генів, що призводить до ослаблення запальної реакції. БАР рослин впливають на різні клітинні та молекулярні мішені, які задіяні в розвитку запалення, що свідчить про полівалентність дії рослинних препаратів і зумовлює їхню високу клінічну ефективність.

Фармакологічні аспекти безпеки та токсикологічний профіль антидепресантів у перинатальний період: огляд сучасних доказів

О. В. Ткачова — Thu, 18 Jun 2026 22:24:40 +0300

Депресивні розлади в перинатальний період є критичною проблемою сучасної психофармакології, що потребує диференційованого підходу за призначення антидепресантів для мінімізації ризиків фетотоксичності. Своєчасна терапія є необхідною для запобігання негативному впливу материнської депресії на розвиток плода, проте вибір препарату має ґрунтуватися на глибокому розумінні плацентарної фармакокінетики. Мета дослідження – систематизація сучасних фармако-епідеміологічних і токсикологічних даних щодо безпеки застосування антидепресантів у перинатальному періоді для мінімізації токсичного впливу на плід і забезпечення стабільного терапевтичного ефекту для матері. Проведено комплексний аналіз наукової літератури в міжнародних електронних базах даних доказової медицини: PubMed та Cochrane Library. Проаналізовано результати великих клінічних когортних спостережень, новітніх експериментальних моделей ex vivo подвійної перфузії плаценти людини, а також даних лонгітюдного метаболомічного профілювання та фармакогенетичних оцінок впливу генотипу матері на стабільність концентрації лікарських засобів. Аналіз даних доказової медицини за 2021–2025 роки встановив, що трансплацентарний перехід антидепресантів є молекулярно-специфічним процесом. Рівень експозиції плода критично залежить від ліпофільності молекули, ступеня зв’язування з білками плазми та функціонування ефлюксних транспортерів, зокрема P-глікопротеїну, який активно виводить певні антидепресанти з фетального кровотоку назад до материнського. Результати останніх досліджень ex vivo вперше чітко диференціювали рівні фетального перенесення для найвживаніших селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Найнижчий показник продемонстрував сертралін (33,2 %), тоді як для пароксетину та есциталопраму ці значення були суттєво вищими – 43,4 % та 48,2 % відповідно. Встановлено, що ризики виникнення вроджених вад розвитку (зокрема серцево-судинних аномалій) у разі застосування сучасних СІЗЗС залишаються низькими та часто корелюють із супутніми соматичними факторами матері, а не безпосередньо з дією препаратів. Особливу увагу приділено фармакогенетичній мінливості: доведено, що фенотипи цитохрому CYP2C19 суттєво впливають на стабільність фармакотерапії. Зокрема, у жінок із проміжним метаболізмом існує високий ризик виникнення субтерапевтичних концентрацій есциталопраму / циталопраму під час вагітності, що може призвести до рецидиву депресії, а також до розвитку токсичних ефектів у ранньому післяпологовому періоді. Метаболомічне профілювання виявило, що використання інгібіторів зворотного захоплення та норадреналіну асоціюється з дозозалежним підвищенням ризику гестаційної гіпертензії, що зумовлює необхідність ретельного моніторингу судинного тонусу та плацентарної перфузії для запобігання гіпоксії плода. Таким чином, ефективна стратегія безпеки антидепресантів у перинатальний період має базуватися на принципах персоніфікованої медицини. Клінічний пріоритет рекомендовано надавати молекулам із доведеним найнижчим плацентарним потоком (зокрема сертраліну), що дозволяє обмежити системний вплив на плід. Необхідно враховувати індивідуальний фармакогенетичний профіль пацієнтки (фенотип CYP2C19) при підборі дози. Такий комплексний підхід дозволить мінімізувати токсичний вплив на плід і забезпечить сприятливий прогноз для матері та гармонійного розвитку дитини.

Дисрегуляція моноамінергічних систем як об’єкт цільової терапії ПТСР. Частина 2: останні тренди в сфері фармакологічної корекції катехоламінергічної дисфункції

О. Є. Ядловський, С. О. Мисливець, С. С. Таніна, Т. А. Бухтіарова — Thu, 18 Jun 2026 22:51:42 +0300

З позицій сучасних знань вважається, що катехоламінергічна дисрегуляція відіграє важливу роль у патофізіології посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а маніпуляції з взаємопов’язаними норадренергічною (NEergic) і дофамінергічною (DAergic) системами призводять до зміни поведінкових реакцій на стрес. Це робить зазначені системи привабливими об’єктами фармакотерапії ПТСР і обґрунтовує потенційну корисність специфічно спрямованих на NEergic і DAergicтсистеми лікарських засобів у лікуванні людини, яка пережила психологічну травму. Мета дослідження – збір, аналіз та узагальнення даних із ресурсів Internet (PubMed, MEDLINE, Web of Science, ClinicalTrials.gov, Drugbank) щодо місця та ролі NEergic і DAergic систем у патогенезі ПТСР та останніх трендів у сфері пошуку засобів фармакологічної корекції їхньої дисфункції при цьому патологічному стані. Як перспективні препарати для включення в протоколи лікування ПТСР розглядають агоністцентральних α2AR (клонідин), антагоністи α1AR (празозин, доксазозин), β-адренергічні препарати (пропранолол), інгібітори NET (ребоксетин, атомоксетин), стимулятори DAergic та NEergic систем (метилфенідат), попередник DA – L-DOPA, атипові антипсихотики (кветіапін, арипіпразол, брекспіпразол) з позитивним впливом на різні ланки NEergic і DAergic дисфункції. Розширення спектра препаратів із селективною дією на певні ланки NEergic і DAergic дисфункції та оптимізація схем і методів моно- та комбінованої терапії ПТСР потребує подальших фундаментальних і прикладних доклінічних досліджень і клінічних випробувань.

Дослідження антиоксидантної дії біологічно активних речовин екстрактів із різних частин плоду авокадо (Persea americana Mill.) та їхньої протизапальної активності в складі м’якої лікарської форми

Thu, 18 Jun 2026 23:07:58 +0300

Сьогодні в галузі фармації та медицини велику увагу приділяють створенню лікарських форм на основі рослинних біологічно активних речовин (БАР), особливо, якщо ресурсом фітокомпонентів можуть бути агропромислові відходи. Мета дослідження – визначення хімічного складу й антиоксидантної активності екстрактів із різних частин плоду авокадо Hass (Persea americana Mill.) і створення експериментальної м’якої лікарської форми на основі відповідних екстрактів із подальшим дослідженням їхньої протиза- пальної активності в модельних експериментах in vivo. БАР з різних частин (м’якоть, насіння, шкірка) стиглого плоду авокадо сорту Hass отримували методом екстракції з використанням як екстрагентів 70 % етанолу та гексану. Для дослідження вмісту поліфенольних сполук, флавоноїдів і каротиноїдів використовували спектрофотометричні методи аналізу; антиоксидантну активність екстрактів визначали спектрофотометричним методом з DPPH радикалом; жирнокислотний склад гексанового екстракту м’якоті плоду визначали методом газової хроматографії. Протизапальну активність 6 % мазі, яка містила фітокомпоненти оброблених етанольно-водних екстрактів шкірки та насіння, а також гексанового екстракту м’якоті оцінювали на моделях каррагенан- та гістамін-індукованого набряку задньої кінцівки щурів порівняно з референс-препаратом ібупрофеном (6 % мазь). Було показано, що максимальний уміст поліфенольних сполук і флавоноїдів міститься в етанольно-водних екстрактах шкірки та насіння плоду. Найвищій вміст БАР, зокрема й каротиноїдів, відповідає екстракту зі шкірки плоду. Максимальна антиоксидантна дія була виявлена в етанольно-водних екстрактах із насіння та шкірки авокадо, які були обрані для виготовлення мазі. Гекса- новий екстракт м’якоті плоду також входив до складу мазі завдяки високому вмісту жирних кислот, які вносять певний вклад у фармакологічну дію та підсилюють проникність інших БАР до шкіри. Найвищий рівень серед жирних кислот припадає на олеїнову, пальмітинову, лінолеву та пальмітинолеїнову. На моделях каррагенан- та гістамін-індукованого набряку було встановлено місцеву протизапальну активність 6 % мазі на основі екстрактів авокадо, яка не поступається дії референс-препарату ібупрофену в складі мазі протягом усього часу експерименту. Було встановлено, що фітокомпоненти мазі характеризуються антиоксидантною та протизапальною дією і можуть бути перспективними для подальшого дослідження як складові лікарських і косметичних засобів.

Математичне моделювання та порівняльна оцінка ефективності відомих і потенційних лікарських засобів

Л. С. Бобкова, Т. А. Бухтіарова, В. Д. Лук’янчук, О. Є. Ядловський — Thu, 18 Jun 2026 23:16:02 +0300

Методи та інструменти математичного моделювання відіграють вирішальну роль у розвитку сучасної фармакології та є важливими для аналізу проблем, що пов’язані з ефективністю препаратів і нових біологічно активних речовин (БАР). Визначення оптимальних параметрів ефективності потенційних препаратів за математичними моделями «доза – ефект» дозволяє досліджувати різні варіанти дозування лікарських засобів без реальних експериментальних випробувань та обирати відповідний потенційний препарат за показниками порівняльного аналізу. Мета дослідження – означити методичні підходи до побудови прогностичних математичних моделей за співвідношенням «доза – ефект» і визначити оптимальні параметри ефективності БАР для проведення порівняльного аналізу з класичними препаратами. На прикладі нестероїдних протизапальних препаратів (диклофенаку, кеторолаку, мелоксикаму) і нових сполук (похідних імідазотіазину) методом математичного моделювання залежності «доза – ефект» було означено основні етапи побудови математичних моделей із використанням класичних рівнянь Хілла, Гомперца, логістичних і біс(експоненціальних). Наведено підходи до побудови математичних моделей за графічним методом і методом нелінійного оцінювання, виконано їхній порівняльний аналіз за статистичними показниками. За визначеними математичними моделями в скоригованому діапазоні доз виконано прогноз оптимальних параметрів ефективності досліджених БАР – максимального аналгетичного ефекту (Еmax), середньоефективної дози (ЕД50) та інших ефективних доз (ЕД100, ЕД75, ЕД25). За результатами регресійного аналізу парних кореляцій між рядами ефективних доз визначено перспективність нових досліджених сполук (імідазотіазинів) як потенційних аналгетиків.

Антивірулентна активність макролідів щодо P. aeruginosa

Н. О. Вринчану, Л. Б. Зелена, Н. І. Гуменюк, О. М. Важнича — Fri, 19 Jun 2026 00:43:16 +0300

Макроліди ІІ покоління (азитроміцин і кларитроміцин) широко застосовуються при захворюваннях дихальних шляхів. Окрім антибактеріальної активності щодо планктонних клітин грампозитивних мікроорганізмів, їм притаманна антибіоплівкова та антивірулентна дія, зокрема щодо Pseudomonas aeruginosa. Однак інформація стосовно генетичної регуляції цієї антивірулентної дії обмежена та потребує комплексного дослідження. Мета дослідження – вивчити вплив макролідних антибіотиків азитроміцину та кларитроміцину на фактори вірулентності й активність генів, асоційованих із ними, у P. aeruginosa. Мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) макролідів щодо клінічного тест-штаму P. aeruginosa 449 визначали методом серійних мікророзведень. Антивірулентні властивості азитроміцину та кларитроміцину оцінювали в межах концентрацій від 0,15 МІК до 2,0 МІК, визначаючи гемолітичну, протеазну активності, рухливість бактерій та експресію генів, відповідальних за Quorum sensing-залежні процеси. Вплив макролідів (0,5 МІК) на експресію генів у P. aeruginosa досліджували за допомогою кількісної полімеразної ланцюгової реакції у реальному часі методом 2-ΔΔСt. Для статистичної обробки результатів використовували метод ANOVA. Встановлено, що макроліди азитроміцин і кларитроміцин виявляють антивірулентні властивості щодо P. aeruginosa. За дії азитроміцину та кларитроміцину протеазна активність бактерій знижується на 10,1–24,8 % порівняно з контролем. Інгібувальний ефект азитроміцину щодо гемолітичної активності P. aeruginosa, обумовленої позаклітинними гемолізинами, зареєстрований при 0,15 МІК та 0,25 МІК (зменшення у 10,1 і 10,4 разу), клітинно-асоційованими гемолізинами – за впливу 0,15–0,5 МІК (зменшення у 2,9–3,7 разу). Дія кларитроміцину на гемолітичну активність бактерій поступається азитроміцину. Вплив макролідів на рухливість бактерій залежить від типу міграції, препарату та його концентрації, проте найвираженіший ефект відмічено на swimming- та swarming-міграцію. Отримані дані свідчать, що азитроміцин і кларитроміцин обумовлюють зміни в експресії генів, які регулюють синтез факторів вірулентності. За їхнього впливу значно знижується експресія генів aprA, exoА та toxА. Транскрипційна активність гена exoS за дії азитроміцину збільшується (у 13,5 разу), кларитроміцину – не змінюється. Макроліди знижують у 2,5–20 разів експресію генів lasI, rhlI (лише азитроміцин), rhlR, pqsR (кларитроміцин) та збільшують у 1,9–3,7 разу активність генів lasR. pqsR (азитроміцин), які беруть участь у функціонуванні систем Quorum sensing у P. aeruginosa. Таким чином, антивірулентна активність азитроміцину та кларитроміцину щодо P. aeruginosa реалізується шляхом впливу на гемолітичну, протеазну активність і рухливість бактерій. Макролідні антибіотики, змінюючи рівень експресії генів, здатні порушувати синтез факторів вірулентності та функціонування систем Quorum sensing, які відіграють ключову роль на всіх етапах розвитку інфекційного процесу.

Фармакокінетика терапевтичної інформації штучного інтелекту: теоретичне обґрунтування та ADME-модель

М. Я. Головенко, В. Б. Ларіонов — Fri, 19 Jun 2026 00:49:33 +0300

Сучасна медицина все частіше інтегрує клінічні системи штучного інтелекту (ШІ) як активні інструменти підтримки прийняття рішень, але оцінка їхньої ефективності переважно обмежується статичними показниками (точністю, чутливістю, специфічністю, ROC-кривою). Такі параметри не відображають динаміку життєвого циклу алгоритму в реальному клінічному середовищі, не враховують час впровадження, масштаб проникнення, адаптацію та поступову втрату впливу. Мета дослідження – теоретичне обґрунтування концепції інформаційної фармакокінетики клінічних систем ШІ та розробка структурно-ізоморфної ADME-аналогової моделі, що описує часову динаміку інтеграції, функціонування, адаптації та зменшення впливу алгоритмічних агентів у клінічному середовищі. Використовуючи цю аналогію, запропоновано формалізувати поняття інформаційної біодоступності (Fi), інформаційного кліренсу (Clᵢ), інформаційного об’єму розподілу (Vᵢ) та періоду напів ведення (t½ᵢ), що дає змогу кількісно оцінити життєвий цикл алгоритму в клінічному середовищі. Для досягнення цієї мети застосовано комплексний методологічний підхід задля оцінки можливостей прогнозування. Запропонована модель описує інформаційний вплив клінічного ШІ як динамічний процес і дозволяє прогнозувати часові характеристики впливу ШІ, оцінювати ризики втрати ефективності й інтегрувати кінетичні метрики, які враховують життєвий цикл систем.

Розробка лікувально-косметичного засобу на основі сухого екстракту квіток Tanacetum vulgare L. та дослідження його ранозагоювальної активності

Fri, 19 Jun 2026 00:00:00 +0300

Останнім часом у розвинутих країнах світу одним із шляхів вдосконалення лікувального процесу, що обіцяє значні успіхи в збереженні здоров’я населення, є впровадження лікувальних, лікувально-профілактичних, лікувально-косметичних і косметичних засобів рослинного походження.

Мета дослідження – комплексне вивчення екстракту квіток пижма звичайного (Tanacetum vulgare L.) як потенційної сировини з фармакологічною активністю, розробка лікувально-косметичного засобу на його основі та визначення регенеруючої активності на моделі лінійної різаної рани. За результатами проведеного дослідження було визначено вміст поліфенольних сполук, флавоноїдів, гідроксикоричних кислот і дубильних речовин у зразках квіток Tanacetum vulgare L. Одержано екстракт і технологічно обґрунтовано склад лікувально-косметичного засобу. Здійснено дослідження регенеруючих властивостей розробленого лікувально-косметичного засобу на моделі лінійної різаної рани. Аналіз динаміки лінійних параметрів ран продемонстрував статистично достовірне прискорення процесів загоєння у тварин дослідної групи порівняно як з контрольною групою, яка не отримувала лікування, так і з групою порівняння, що отримувала референтний препарат – мазь «Левомеколь». Зокрема, встановлено значне скорочення довжини рани на кожному етапі спостереження відносно вихідних значень, що свідчить про здатність засобу інтенсифікувати репаративні процеси. Отримані дані підтверджують перспективність використання екстракту квіток Tanacetum vulgare L. як активного компонента для засобів, які спрямовані на стимуляцію регенерації шкіри.

Оцінка безпеки застосування левофлоксацину при лікуванні хворих на туберкульоз органів дихання

Я. О. Бутко — Fri, 19 Jun 2026 08:32:39 +0300

Мета дослідження – оцінка безпеки застосування левофлоксацину при лікуванні туберкульозу органів дихання в пацієнтів у Харківській області протягом 2025 року. Оцінку безпеки фармакотерапії проводили методом спонтанних повідомлень, що широко застосовують у фармаконагляді. Аналізували карти-повідомлення про побічні реакції (ПР), які надійшли з фтизіатричних закладів охорони здоров’я Харківської області в 2025 році. У ході проведеного фармаконаглядового дослідження встановлено, що в Харківській області протягом 2025 року зареєстровано 32 карти-повідомлення про ПР при застосуванні левофлокасацину (таблетки, 500 мг) для лікування туберкульозу органів дихання. ПР розвивались у чоловіків молодого та середнього віку. У картах-повідомленнях зареєстровано 53 ПР, серед них більшість скарг пацієнтів було зі сторони шлунково-кишкового тракту – 28,3 % випадків; зі сторони опорно-рухового апарату та шкіри – по 20,8 % випадків; зі сторони нервової системи – 17,0 % випадків; зі сторони імунної системи – 11,3 % випадків. Усі зареєстровані ПР відносяться до несерйозних і передбачуваних. Таким чином, оцінка безпеки застосування препарату показала, що лікування пацієнтів із туберкульозом органів дихання левофлоксацином є відносно безпечним, так як серйозних і непе- редбачуваних ПР зареєстровано не було.