Вплив монтелукасту на антиконвульсивний потенціал класичних протиепілептичних засобів: експериментальне дослідження

Анотація

Не зважаючи на активну розробку та впровадження нових засобів фармакокорекції, рефрактерна епілепсія залишається актуальною медико-соціальною проблемою в усьому світі. Одним із перспективних шляхів лікування рефрактерної епілепсії є застосування на додачу до класичних протиепілептичних засобів (ПЕЗ) першого ряду препаратів із інших фармакологічних груп – так званих «непротиепілептичних» засобів. Одним із таких потенційних непротиепілептичних ад’ювантів можна вважати монтелукаст – протиалергічний засіб із групи блокаторів лейкотрієнових рецепторів, для якого per se раніше були встановлені антиконвульсивні властивості. Водночас відкритим залишається питання здатності монтелукасту модулювати антиконвульсивний потенціал класичних ПЕЗ, забезпечуючи їхню ефективність у випадках рефрактерної епілепсії.
Мета дослідження – з’ясування впливу монтелукасту на антиконвульсивний потенціал класичних загальновживаних ПЕЗ: вальпроату натрію та карбамазепіну.
Дослідження виконували на базовій моделі гострих первинногенералізованих пентилентетразолових судом у мишей. Класичні ПЕЗ вводили тваринам внутрішньошлунково в ED50 та ½ ED50 за 30 хв до
конвульсивного агента: вальпроат натрію – у дозах 300 та 150 мг/кг, карбамазепін – у дозах 100 та 50 мг/кг відповідно; монтелукаст вводили у раніше визначеній ефективній антиконвульсантній дозі 4 мг/кг.
Миші групи контролю (неліковані судоми) отримували дистильовану воду за аналогічного режиму введення та об’єму (0,1 мл/10 г ваги). Пентилентетразол вводили в дозі 80 мг/кг підшкірно. У тварин оцінювали: латентний період першого нападу, кількість судом та їхній характер, тяжкість конвульсій, загальну тривалість судомного періоду, час життя тварин до загибелі та загальний показник летальності.
Встановлено, що комбінація монтелукасту з вальпроатом натрію в ½ ED50 забезпечувала виразний захисний вплив на моделі пентилентетразолових судом, що встановлено за статистично значущим щодо контролю подовженням латентного періоду перших нападів, а також зменшенням кількості пароксизмів на 1 мишу та тривалості судомного періоду, тенденцією до зниження тяжкості конвульсій. Важливо також, що сумісне застосування монтелукасту з вальпроатом сприяло виразнішому зменшенню летальності. Монтелукаст також сприятливо модулював ефект карбамазепіну в ½ ED50: така комбінація не лише спричиняла статистично значуще відносно контролю зменшення летальності тварин, але й вірогідно зменшувала тривалість судомного періоду порівняно з карбамазепіном per se. Крім того, на тлі комбінації монтелукасту з карбамазепіном спостерігали статистично
значуще відносно контролю подовження латентного періоду перших судом, а також виразне зменшення кількості клоніко-тонічних пароксизмів на 1 мишу.
Таким чином, на моделі гострих пентилентетразолових судом встановлено, що монтелукаст здатний посилювати протисудомний потенціал вальпроату натрію та карбамазепіну в субефектив
них дозах. Отримані результати дають підставу продовжувати дослідження монтелукасту як ефективного ад’юванту до протисудомних засобів у лікуванні епілепсії.